б
[indent]  Шепард ненавидів політику. Ще з тих часів, коли він тільки-но став СПЕКТРом, доводилося вчитися дипломатії, яка крала дорогоцінні хвилини та чиїсь життя, задля того, аби дотриматися протоколу. У вік розмаїття рас та народів, коли хвиля ксенофобних воєн завершилася, він мав доводити, що люди — не крогани та батаріанці, які розуміють тільки силу та на все, що не подобається, відповідають агресією. Скільки разів хотілося врізати кожному з Радників Цитаделі, а особливо — послу Удіні, але Шепард зціплював зуби так, що щелепи гуділи, рахував до десяти, а потім намагався докладно і спокійно пояснити, в чому він не згоден. Чим частіше доводилося спілкуватися із Радою, тим більше потім боліла голова та зуби, — наче до цього він жував метал. Доктор Чаквас сказала, що потрібно вчитися розслаблятися, інакше подібне напруження колись почне руйнувати емаль зубів.
[indent]  Тепер, коли почалася справжня війна, Шепард перестав себе стримувати. Його злило те, що він так і не навчився домовлятися, але Андерсон все одно наказав йому взяти на себе таку відповідальність. Тепер життя мільйонів землян залежить не від кількості вбитих їм із гвинтівки, але від спроможності дати кожному союзнику те, чого вони потребували. Тому що ніхто не хоче воювати безкоштовно. Дивно, та початок Жнив навіть кроганів зробили хитрішими — для них це був ідеальний момент вирішити питання генофагу.
[indent]  Це було важко, але Шепард домігся всього, що було потрібно задля отримання допомоги від кроганів та туріанців. Та ця винагорода не полегшила йому життя, — якби не "Цербер" та нескінченні запити про допомогу від тих, хто Привиду перейшов дорогу, вони б діяли швидше. Але через нього Шепард мав постійно зриватися із завдань і літати на Цитадель: наче не було проблем, які вимагали більш негайного вирішення. В останній раз довелося вистрелити Удіні прямо в пику, щоб врятувати Раду. Чесно кажучи, це принесло солодке задоволення, навіть незважаючи на те, що довелося потім проводити із Кайденом довгу і відверту бесіду про вірність, лояльність та честь.
[indent]  Здавалося, що все, що потребувало його уваги, так чи інакше було ініційовано Привидом або кимось з його людей. Після того, як з Удіною було покінчено, йому написала Арія. Шепард чув, що на Омезі щось відбувалося, але до початку війни він був на півроку відрізаний від решти Галактики, а з відльотом на Цитадель — зайнятий пошуком союзників. Бачити Арію за межами астероїду, яким вона правила, було більше, ніж незвично. Наче хтось переплутав декорації навколо неї, і тепер вона опинилася в полоні нетипового для неї соціуму. У неї залишилися зв'язки та вплив, але ті, хто приходив потанцювати у клуб, який став для Арії новою приймальною, рухався не в тому ритмі. "Потойбічне життя" на Омезі було справді живим, і Арія була його серцем, підкорюючи кожний куточок, але тут, на Цитаделі, вона просто одна з багатьох.
[indent]  Вони домовились про те, що Шепард їй допоможе. Враховуючи те, що найманці, які тепер теж тимчасово опинилися тут, могли стати частиною загальної армії, а очищення Омеги від "Церберу" давало ще один невеликий, але штаб супротиву, для Землі це було навіть більш вигідно, ніж для Омеги. Шепард не міг назвати себе альтруїстом, але майже ніколи не відмовляв, — колись з усіх можна отримати вигоду, нагадавши, що усякий, кому він приходив на допомогу, тепер йому винний. Це була хороша стратегія, і ще краще, коли тобі винний хтось на кшталт Арії Т'Лоак.
[indent]  А потім прийшло ще одне повідомлення — спонтанне, коротке, явно написане похапцем. Шепард саме йшов до тренувальних кімнат СПЕКТРів, бо капітан Бейлі написав, що з'явилося декілька нових програм, але, судячи з того, що писала Арія, його чекає тренування наживо.
[indent]  Аерокаром він дібрався до потрібного району, але зупинився на відстані від квартири, — поодинокі постріли знаменували про тривалу, але вкрай ліниву перестрілку між охороною Арії та тими, хто на неї напав. Шепард зайняв укриття за однією з колон та надягнув оптичний візор: противник в основній масі явно не чекав, що хтось може напасти на них ззаду, тож можна пошукати місце десь вище та зняти особливо небезпечних снайперкою. Але перед цим краще створити спільний радіоканал, щоб залишатися з Арією на зв'язку.
[indent]  Шепард увімкнув електричний щит на випадок, якщо його помітять, та короткими перебіжками дібрався до драбини на верхній рівень кварталу. Відсутність броні разюче впливала на швидкість та спритність, а завдяки тактичному маскуванню вдалося залишатися невидимим до моменту, коли він нарешті дібрався відносно безпечного місця з гарним обзором.
[indent]  Інструментрон майже закінчив додаткове шифрування каналу, коли Шепард дістав снайперську гвинтівку та поглянув на "поле битви" через оптичний приціл. З цього ракурсу більшість штурмовиків була як на долоні — він навів приціл на голову одного з них та приготувався натискати на спусковий гачок.
[indent]  — Аріє, прийом. ти мене чуєш? — тихо, але чітко проговорив Шепард в мікрофон на візорі.
[indent]  Інструментрон відповів шипінням, знаменуючи про те, що канал працює, хоч із затримкою. Шепард вистрелив — один з нападників впав, але ніхто з інших не помітив через те, що його з трьох боків оточувало металеве укриття. Якщо розстрілювати їх з кінця, то вони нескоро зрозуміють, що тут відбувається, і вони з Арією зможуть розробити план дій.

Страх заставляет стучать зубы. От бессилия щипет глаза, и появляется влага на них, но Майя отказывается верить, что она снова оказалась одна, а Док — не в кондиции!
«Не правильно. Ведь, он ещё дышит! Что это за дым вырвался оттуда? Я не брошу тебя живого! Понял?! Пока есть шанс. Уж лучше пусть острит и шутит, выводит из себя, но… будет рядом, а не так… ну что за наказание…!» — её руки дрожат, разъединяют артефакт с его недостающей частью, от греха подальше, и прячут зап-часть в мешочек на поясе. Не хватало еще, чтобы и она вышла из строя…
«Валялись бы оба у себя на пляжу и ожидали спасения или того, чтоб местная флора и фауна нас съела. Разве может быть лучше?!» — пыталась унять дрожь в руках от испуга девушка.
— Я не позволю тебе умереть, — почти стон вырывается из её груди. Это было уже совсем не смешно — потерять его снова, только найдя, на необитаемом острове!
Девушка склоняется над Доком, изучая его, пытаясь, слабо еще, даже зондировать через Силу.
«Жив. Цел. Но не орел — от сильного прямого воздействия артефакта он ощутил временное помутнение, от чего и стал нести тот бред про любовь… и впал в кому? Но его можно вытащить оттуда.» — Только вот джедайке нужно немного отдохнуть. Им обоим. Ей нужны силы манипулировать Силой для медитации над ним…
Она перетащила обратно на лежбище многострадального медика. Ей удалось связать части дерева и листьев между собой, соорудив подобие на постель. Но мысли про плот не покидали её — здесь должна быть цивилизация…но не известно как долго придется к ней плыть. Нужно будет поискать на острове другие запчасти для маячка, это лучший выход все-таки.
Немного еще обустроив их лежбище в импровизированный шалаш-хижину, девушка вытянулась напротив Дока, крепко обхватив его руками. Им нужно набраться сил, чтобы побороться еще…

Якого дідька вони приперлись, — зла думка.
Якого дідька ти на нього кинувся, малий! — гірка.

Діно чує у вухах хрускіт власного носа та опиняється на підлозі, раніше, ніж встигає зреагувати (хоча — що б він зробив? Приєднався б до мертвого близнюка?), удар грубого чобота в живіт примушує коротко хекнути. В повітрі пахне порохом і солодкуватим запахом свіжої крові, яка заливає рожеві кавалки мізків та уламки кісток черепа з розтрощеної потилиці Урі на панелі другого пілота. Кров на панелі навігатора і кров на світлому килимі підлозі рясно струменить з розсіченого обличчя Ноя, і кров на килимі просто під його лицем, кров заважає дихати, огортає язик солоним, залізним.

Все видається сповільненою зйомкою якогось каприканського бойовика. Пістолет у витягнутій руці. Розширені очі Реї на заляпаному чужою кров'ю обличчі. Відлуння її вскрику у вухах крізь дзвін від удару.
"Я чув, навігаторів теж вчать літати".
Дзвін у вухах стає нестерпним і він, у цьому густому, розтягнутому в часі киселі приреченості, за мить до останнього ривка — збити з ніг, збити постріл, навіть ціною власного життя, тільки б не дивитись — не одразу усвідомлює, що це сигнал.
Голос Гаррієт повертає плин часу у норму.
Діно через силу ковтає кров.
— Ми мусимо відповісти, — каже він і знову отримує чоботом в живіт, на цей раз не встигає напружити м'язи, щоб погасити хоч якось удар.
— Стрибай! — майже кричить ватажок.
Сивий хапає його за сорочку, примушуючи встати, недорога тканина уніформи тріщить.
— Послухай! — Діно кричить теж, начхавши на можливість наступних ударів, і на те що дихати боляче, —  У тебе немає припасів і мало тиліуму, але вже є заручники! Вийди з ними на зв'язок, вимагай тиліуму та припасів, бо ми, до біса, всі здохнемо дорогою! На тому, що є, нам летіти — роки! Ти командуєш, у тебе зброя і люди, у тебе заручники! Але якщо ми не відповімо, вони розстріляють нас як бісів Олімпік!
Ватажок мовчить кілька секунд, потім трохи обертає лице до сивого, не зводячи очей з Реї.
— Вируби його.

***
— Галактика, це Смайлі. Бачу судно. Це Virgon Express.
— Смайлі, це Галактика. Чудово, зв'яжися з ними.
— Вони не відповідають.
— Срак. Перепрошую, Смайлі. Зроби коло. Чи ти бачиш людей на борту?

— Галактика, це Смайлі. Відповідь позитивна, повторюю, позитивна, на борту є люди. Запит на подальші дії.
***
Дуло пістолета дивиться на Рею, над ним — холодні сині очі. Можливо, за інших умов — в іншому житті — цей чоловік міг би вважатись привабливим. Та зараз злість спотворює риси його обличчя, яке і так не дуже пошкодувало життя.
Діно лежить там, де впав — частково поверх ніг чи мертвого, чи непритомного Ноя, з розсіченої над скронею шкіри ллється кров.
— Приймай виклик, — наказує кеп Реї, — Одна дурниця — і далі летітимемо без бортінженера. Вона, на відміну від вас, не незамінна.

додам щойно буде

[indent] - Ні-ні—ні!       
[indent] Крик крізь сон розриває глибоку тишу світанку. Жадібний ковток повітря та широко розплющені очі, серце збивається з ритму, намагаючись вирватись з грудей, а пальці до блідості зживають багряне покривало. «Я дома. Це все лише сон…», - слабке заспокоєння, бо тіні від свічки малюють химерні картини на стінах, а сон… він був таким справжнім. Погрози Еймонда – я спалю вас всіх у вогні, - сльози Рейни, жар від полум’яного подиху Вхагар… Бейла тремтить і каплі холодного поту стікають по скронях.
[indent] «Всього лише сон», - повторяє вона собі та пальці відпускають край покривала, а тіні на стінах більше не лякають. Тиша ранку та перші промені сонця, що пробиваються скрізь зачинені ставні заспокоюють, стишують серцебиття. Ще один глибокий вдих і, сконцентрувавши погляд на вогнику свічки, варто дорахувати до п’яти, як страх, що ще мить назад міцно тримав у своїх лещатах, зникає. В сні Еймонд був безжальний до неї та Рейни, полум’я Вхагар поглинуло Драконячий Камінь разом з усі його мешканцями, Бейла намагалась відшукати батька, але все марно. В сні вона залишилась одна, полум’я було так близько, а Еймонд… Її благання звеселяли його серце.
[indent] - Не дочекається, - шепіт порушую сону тишу опочивальні. Тихо, але впевнено Бейла Таргарієн дає собі обіцянку більше ніколи – ні у сні, ні наяву – не просити про помилування. Вона кров від крові дракона, її батько – принц Деймон Таргарієн, в їх жилах тиче кров Стародавньої Валірії і якщо Еймонд дійсно настільки дурний, що оберне гнів Вхагар проти сім’ї, то краще згинути в полум’ї битви чим лити сльози, надіятись на помилування. «Дракони не просять. Дракони беруть своє полум’ям і кров’ю».
[indent] У ранковій тиші чутний стук важких лицарських чобіт та лемент служниць. Бейла знає, скоро у двері її спальні постукає септа і якби не хотілось, але прийдеться відчинити, бути слухняною та ввічливою, явитись на сніданок вчасно і посміхатись, навіть якщо насправді хочеться плюнути між очі. «Він вкрав дракона моєї матері та всім на це байдуже». Ще вчора сльози лилися рікою, а гнів осліплював. Ніч вона провила оплакуючи матір та картаючи себе за слабкість. Сьогодні Бейла пообіцяла собі, що сліз не буде. Залишився тільки гнів.
[indent] Кам’яниста підлога приємно холодить стопи. Бейла знає, якщо висковзнути з кімнати зараз, то до сніданку її точно не знайдуть – замок Веларіонів їй все ще чужий, та вона вміє ховатись на конюшні чи на кухні серед мішків муки та зерна. Вона знає, своєю відсутністю за столом засмутить бабусю та дасть оточенню королеви причину пліткувати про своє дурне виховання – інше діло принцеса Гелейна слухняна як вівця, - але їй плювати. Чому вона повинна втішати та бути ввічливою з людьми про існування яких до цього лише знала зі слів батька та… матері? Знову глибокий вдих-видих та дорахувати до семи, втупивши погляд у підлогу, відчути біль в грудях і нагадати собі, що дракони не плачуть. Мама пішла – згоріла в полум’ї, - але вона точно не хотіла, щоби по ній лили вічно сльози. Лейна Веларіон любила життя, любила всміхатись та жартувати, літати на Вхагар та танцювати під дивні мелодії Пентосу. Бейла знає: найкраща шана пам’яті матері – це не дати болю поглинути себе. «Вона не хотіла б бачити мої сльози».
[indent] Бейла вислизую з кімнати, м’яко прикриваючи за собою двері. В костюмі для кінних прогулянок вона легко могла зійти за хлопчика-пажа, якби не сріблясте волосся. Східцями збігає вниз, де у внутрішньому дворі вже тренеруються лицарі. Серед Королівських гвардійців та лицарів Веларіонів, вона воліє віднайти батька, та все даремно. Поглядами принцеса зустрічається з сером Кристоном і всередині все холодніє. Вона пам’ятає слова королеви Алісенти. Гнів з яким вона вимагала сера Коля принести їй око Люцериса. «А якби він погодився?», - Бейла знає, батько не дозволив би лицарю навіть наблизитись до Люка, та все ж, страх огортає сердце. «Якби ми тільки залишись у своїх спальнях…». Бейла знає, дурно звинувачувати себе у всьому, що сталося – винен тільки Еймонд, - але якби вона та Рейна все-таки постаралися знайти батька, а не будити кузенів…
[indent] Сер Коль втрачає до неї інтерес. Швидко наносячи удари мечем, він повністю віддає себе бою. Бейлу танок сталі заворожує. Одного разу вона сказала мамі, що також хоче навчитись володіти мечем – як королева Вісенія, - мама засміялась та назвала її малою розбійницею. Бейла образилась та до кінця дня дулась на матір. Зараз би вона обняла матір та сказати, що вона її маленька розбійниця.
[indent] Сер Кристон вибиває меч з рук противника і принцеса втрачає інтерес. Вона вже давно не слідкує за боєм і оплески зівак, що зібралися на критому переході її спочатку приголомшують. Лицар допомагає своєму побратиму піднятися на ноги та коли розвертається до публіки, Бейли уже немає. Таргарієн втікає від чужих поглядів в місце, де точно зможе побути одна, куди спускаються найсміливіші – у лігво драконів. Після вчорашнього інциденту король наказав збільшити варту, але Джоффрі показав Бейлі інші шляхи до драконів – під замком, в павутині з переходів. Її там будуть шукати, але не зразу. Сніданок в компанії королеви та її дітей вона точно пропустить.
[indent] Темрява та сирість лігва драконів її не лякає. Бейла обережно ступає вперед, прислуховуючись до найменшого шурхоту. Її дракониця – Місячна Танцівниця – десь заховалась серед цих каменів та печер і Бейла знає, що знайде її.
[indent] - Де ти? – Шепоче, бо зовсім не хоче потривожити сон інших драконів. – Де заховалась? – Караксес та Мелеїс їй не нашкодять. Але на Дріфтмарку зараз є й інші дракони: дракониця принцеси Гелейни та красивий дракон принца Ейгона, Сіракс і… Вхагар. Чи може Вхагар їй нашкодити, якщо поруч немає Еймонда? «Я накажу своєму дракону спалити вас», - відлуння слів кузена все ще бринить в голові та більше нестрашно. Бейла впевнено робить ще один крок вперед.

[indent] Чарка, що її видала пані Лукас - із по-дівочому зухвалою посмішкою, бо до шкіряних штанів жінки цього світу, здається, дихали нерівно, - давно спорожніла, цікавої компанії о цій годині очікувати було не варто (частина містян якщо не стикнулась із результатами появи Джонса в Сторібруці, то була знайома з його репутацією в Зачарованому Лісі), а повертатись до знятої кімнати не хотілось з принципу. Те, як жителі містечка справлялись із нудьгою, йому поки що було не дуже зрозуміло, бо розмовляючим ящикам він не дуже довіряв, а ніякі способи із "раніше" більше йому не підходили. І це, по-своєму, вбивало його ще сильніше: яким би пришелепкуватим і небезпечним не було його життя, але адреналін у крові співав постійно, і нові горизонти викликали в ньому неабийкий захват, наче вкрадений з часів, коли він був ще юнаком у королівському флоті.

[indent] Сторібрук був новим - факт; більша частина того, що тут відбувалося, була також новою (відкривати в собі відголоски клаустрофобії триста років потому, та ще й через місцеві машини, було зовсім ніяково), втім... Коли не відбувалось абсолютно нічого, можна було занадто легко загубити себе в чарці, чисто від нудьги. І як взагалі це містечко трималось в стані байдужості всі тридцять років? І як люди тут могли жити із подвійними спогадами - тих, хто ніколи не перетинав кордону, і тих, хто був частиною могутнього колись королівства?..

[indent] Кіліан перевів лінивий погляд на поличку з алкоголем, подумки уявляючи, як швидко йому доведеться тікати не від шерифа, а від розлюченої хазяйки закладу: магія магією, а від перевертнів, навіть перевертнів-пенсіонерів, можна було очікувати купу неприємностей - а піратові ще не настільки було нудно. Можливо, не виміняй він тоді "Роджера"... Тоді, звісно, було б годі і думати, щоб дістатись Нью-Йорку вчасно, а головне - дістатись Свон вчасно, і це було справді одне з найважчих рішень у капітановому житті.

[indent] Щастя коханої жінки, чи все, що він коли-небудь мав та уявляв. Його світ. Його домівка. Але Джонс все-таки був тим самим закоханим блазнем, який весь останній рік провів у суцільному а якщо б..., і якому більше не дуже хотілось так існувати. Звісно, душа, як і раніше, вимагала якогось драйву, якихось пригод - але і Свон була такою жінкою, на яку пригоди полювали самі, головним було тільки бути поруч у потрібний момент.

[indent] Оно, в минуле вони вже так впали: тепер дивитись на похмурого принца, добре пам'ятаючого всі розмови із "принцем Чарльзом" (боги, як взагалі тоді вдалось переконати всю зустрічну знать у цій маячні?) і не знаючого, як все те пов'язати із піратом, якого біля своєї доньки бачити йому не хотілось, було майже смішно. Тому що Гак завжди був дуже, дуже впертою людиною, і до того ж - конче терплячою. З містечка-бо зникати він нікуди не збирався, і монаршому подружжю доведеться рано чи пізно до цієї думки звикнути; особливо, коли тепер у нього був реальний шанс на нове життя.

[indent] Але, власне, не тільки їм звикати доведеться: дзеленькнувший дзвіночок при вході, що його наслідував голос ЇЇ Величності - все ще Величності, і аж ніяк не просто мера, бо зверхність у погляді і по-королівському горделиво підібгані губи не можна було сховати за якоюсь табличкою на столі, - означали тільки одне: якщо адаптуватися самому Джонсові було досить просто, то адаптувати до його присутності інших людей буде уже складніше.

[indent] - Якби пані Лукас у чомусь запідозрила мене, - чоловік криво всміхнувся, далеко не одразу повертаючись до Реджини - зрештою, із аристократією у нього завжди були неабиякі проблеми, а спільне минуле зовсім не покращувало ситуацію, - то і мене б тут не було: від вовчої точності із арбалетом ухилятися досить важко.

[indent] Якійсь його частині - дрібній такій, - навіть стало цікаво, які саме чорти принесли Міллс до цього шинка, о цій годині. Теж знудьгувала, чи що? Це в минулому житті вона могла і справді робити все, що заманеться, без рамок і правил, бути головною вишенькою на торті. А зараз що на неї чекало? Цілий день паперової роботи, яка і в Зачарованому Лісі могла стати справжньою скалкою в дупі?

[indent] - П'ю, - просто одповів він, демонструючи уже порожню чарку. - Потім піду пити де-інде, бо цікавинок в цьому місті менше, ніж у найзадрипанішому селі Вотерхевену, - посмішка стала гаденькою, а чортенята в очах - очевиднішими, бо хай йому грець, якщо він дозволить жінці побачити тугу за кораблем. - "Роджер" зараз у... надійних руках, - брехня, звісно, бо Чорна Борода - та ще наволоч, але і справді не стане кривдити чи якось руйнувати з такими складнощами добутий скарб. - Тому за неї я не хвилююсь.

[indent] Кожне наступне питання змушує його ще сильніше повірити у те, що й справді Королеві було анічогісінько робити, хіба як спробувати докопатися до пірата. Не те, що він би чинив сильніший против - чужа зневага час від часу була цікавішою, ніж одне велике нічого.

[indent] - Емма, - посмішка стає трохи більше щирою, бо перехід на імена, без прізвищ і призвиськ, які хай були частиною них, виявились ближчими до серця, ніж йому здавалось, - зрештою викроїла собі час для сім'ї, - про що він її ледь не умовляв дуже, дуже довгий час, бо знав з досвіду - з найближчими людьми вартувало проводити якнайбільше часу, особливо, коли на тобі висить магніт до всього лайна обох світів, - Що, до речі, означає, що в місті вона залишиться, і малого із собою нікуди не забере. Гарно так, еге ж? - він нахабно підморгнув Реджині: Ґенрі без пам'яті був досить сильним ударом для неї, а через відсутність хлопця у Зачарованому Лісі, за словами Робіна, вона і зовсім хотіла себе назавжди приспати.

[indent] До речі, про Робіна.

[indent] - Твого лісника теж не видно. Знову щез в лісі, повернувшись до ватаги? Подалі від твоєї улюбленої цивілізації? - і тебе, замовчує він, втім, дозволяючи жінці почути кожне невисказане слово. Але ж, несподівано, їх зі стрільцем об'єднало не тільки сумісне полювання на ту гидоту, що її створювала Зеліна, але й повнісінька дивина світу без магії. - Він уже вибачив тобі те, що ти його жінку замордувала в своєму полоні? - тоді, тридцять років тому, у темниці Злої Королеви, Свон йому розповіла, як її товарку за нещастям кудись вивели чорні стражники - до того, як Спасительці вдалось абищось зробити. Кіліан схилив голову до плеча, нагадуючи зацікавленого кота: - Чи ти йому про це не розповіла?

[indent] Шепард був упевнений, що тоді, після другої спроби Сарен точно був мертвий. Напевно, можна було б вважати, що і після першої, а потім Володар просто взяв контроль над його тілом, перетворивши на першу "туріанську" химеру - таких тепер на Менає цілі зграї. Якби Шепард сам не помирав, то ні за що б не повірив власним очам, але проект "Лазар" навчив його параноїдальній думці - технічно, кожен мрець може повернутися до життя, були б гроші та розумники, яким це вигідно. Кому було вигідно відновлювати найбільшого покидька Галактики, що передував повномасштабному вторгненню Женців?
[indent]  - Намагатися мене не вбити - теж не в твоєму стилі. Усе змінюється, - безглуздо його зараз вбивати, Сарен це розумів, тому Шепард міг собі дозволити цю відчайдушну сміливість. - Невже тепер ти став цікавитися мною? Щось новеньке.
[indent] Він розумів, що Сарен правий. Будь-яка допомога зараз буде доречною, хоча треба було б зважити на те, що Спектри з репутацією зрадників не будуть користуватися довірою більшості. Можливо, для цього Саренові і потрібний хтось здатний подобатися  - навіть, якщо він буде вважати жителів Галактики недалекими через віру в те, що робить Шепарда, без них йому не вдасться зробити щось більш корисно, ніж просто битися на цьому супутнику. Вони, скоріше за все, його скоро втратять - Сарен мав би це розуміти. Його гординя просто не може дозволити йому загинути тут, знаючи, що насправді він міг би зробити.
[indent]  - Смерть зробила тебе мудрішим, - і це було абсолютною правдою, Шепард мусив це визнати. - Твоя репутація викличе багато сумнівів серед членів моєї команди. Як вони знатимуть, що ти не зрадиш нікого з них на полі бою? Ти вже бився на боці гетів та хасків. - Хоча більше Шепард думав про те, що Саренові нічого не коштуватиме в якийсь момент просто випустити пулю у голову йому, Ґарусові або Ліарі через власне бажання помститися. І якщо сам Шепард ще мав якусь важливість в очах суспільства як герой, то його товариші мали менший кредит довіри. Без Шепарда навряд можна продовжувати спротив, без них - дуже просто.
[indent] Але він не дізнається правди про наміри Сарена ніколи. Честь - поняття не таке вже й категоричне, і в розумінні кожного може варіюватися. Чи були до цього дня в його команді люди, честь яких викликала сумніви? Безперечно так, але ті залишалися відданими Шепардові до кінця - хай він зміг завоювати їхню лояльну не одразу. Чи можливо це у випадку із Сареном? Запитань було багацько, але жодної відповіді. Єдиний варіант - перевірити на практиці і, можливо, заплатити за істину життям близької для нього людини.
[indent]  - Мої пси, - Шепард повторив це слово зі схожою інтонацією, виділивши з-поміж інших, - мені вірні, і вони не будуть робити те, що мені не сподобається. Я виділю тобі усамітнене місце на Нормандії, щоб ти якомога менше зіштовхувався з тими, зустріч з ким може спровокувати конфлікт, - тобто, з усіма, - додав він подумки, - і в будь-яких спірних ситуаціях у тебе є змога звернутися до мене, щоб її вирішити по справедливості.
[indent] Шепард поглянув на Ґаруса, відзначаючи по одному тільки його погляду, що йому ця ідея не подобалася, але він не наважувався заперечити, розуміючи, що, мабуть, у цьому непростому рішенні є користь. Вони ще будуть говорити про це, коли зійдуть на борт знову - Ґарус попередить, що таким як Сарен, довіряти не можна, і попросить бути обережним, а на всіх бойових вилазках слідкуватиме не тільки за ворогами, але й за новим "союзником". Меншого годі від нього чекати.
[indent]  - Я обіцяю, що запрошуватиму тебе на всі бойові завдання, які так чи інакше пов'язані із твоїм народом. Під наглядом ти матимеш доступ до будя-якої зброї, яка є на Нормандії, і зможеш використовувати її в бою. У тебе буде повне право переміщуватися Нормандією там, куди має доступ кожний член моєї команди, а також право на отримання медичної допомоги та харчування для правобілкової системи травлення туріанців. Офіційно ти - запрошений найманець, що не підпорядковується Альянсу, але має слухатися наказів роботодавця, тобто, мене. Це тебе влаштує?

Робота медика – давня мрія, з дитинства бажана мета. Чоу грала з ляльками не в дочки-матері, а в лікарню, Чоу тягла додому поранених тварин і доглядала їх сама, не спихаючи турботи на маму і бабусю, навіть магія в Чоу проявилася вперше саме цілюща — коли вона несвідомо залікувала зламане крило горобця. Дівчинці було п'ять років, але вона вже багато знала та розуміла — бабуся виховувала онуку чарівницею. Та й як вона могла бути не чарівницею? Батько Чоу, той, від кого вона отримала тільки прізвище і китайське коріння, народився в сім'ї маглів, але навчався в Хогвартсі, колись дуже давно, а мама Чоу була чистокровною чарівницею, не кажучи вже про бабусю, і обидві вони закінчили Махотокоро (як і дідусь, але дідусь мало говорив, і все його життя залишалося для Чоу загадкою).

Горобчик у її долонях був майже при смерті, або ж так здавалося, і Чоу всю з голови до кінчиків пальців пронизала жалість разом із бажанням допомогти, таким сильним, що раптом з її рук полилося сяйво, і горобець змахнув зламаними крилами — тепер уже цілими крилами. .Чоу дивилася, як він відлітає, і розуміла - ось вона, її магія.

Вступила міс Чанг не в Махотокоро, а в Хогвартс — так було зручніше для її сім'ї, проте вона дуже часто приїжджала додому, до свого маленького села Аогасіма у префектурі Токіо, де жили одні чарівники. Коли в магічній Британії почалися темні часи, коли з Азкабану втік Сіріус Блек - Чоу забрали додому, і весь рік вона навчалася у матері магії, яку знали лише учні Махотокоро. Це була не заборонена магія і не таємна, хоча японська школа чарівництва старанно зберігала свої секрети. Просто цією магією могли користуватися не всі, а лише уродженці Країни Вранішнього Сонця, Піднебесної та інших земель, що сусідять з ними. В основному магія Махотокоро була захисною, а не атакуючою, а ще Чоу дуже зацікавила одна практика — давня цілюща магія оммедо, і вона поставила собі за мету оволодіти нею.

І оволоділа.

Молодший цілитель Чанг, лимонний халат, схрещена паличка та кістка. Седрік загинув, Чоу відпустила його разом із запаленою лампадкою річкою на свято О-бон. Подивитися збоку — Чоу нічого не має, ні чоловіка, ні нареченого, ні перспектив їх мати, хоча екзотична зовнішність і веселий характер рейвенкловки приваблюють чоловіків, але відповідь її завжди однозначна: ні. І у Чоу без чоловіків-наречених є багато всього — вона має весь світ.

— Доброго вечора, — вітається Чоу з буфетницею, підійшовши трохи пізніше Агнес. - Каву, будь ласка, чорну, міцну, - її робота - нервова, висипатися Чанг ніколи, вона не доводить себе до виснаження, інакше тільки нашкодить пацієнтам, але останнім часом у Мунго все набагато складніше, і висипатися повноцінно не виходить. Чоу компенсує це кавою та бадьорячими зіллями.

Вона у госпіталі є досить цінним співробітником. Чоу — молодий цілитель, без того досвіду, який необхідний, щоб тебе поважали, але вона має те, чого немає в інших, що підвладне тільки їй, і навіть за бажання Чанг не зможе навчити цього інших. Оммедо здатне врятувати життя буквально будь-кому, з деякими умовами: повинен бути сприятливий день за особливим календарем, і проводити цей ритуал можна лише кілька разів на місяць, щоб уникнути магічного виснаження жерця-оммеді. Закликаючи стародавнього бога Кондзіна, Чоу зцілює рани та хвороби будь-якого ступеня тяжкості. Вона неймовірно пишається цим, і не обтяжується тим, що не в змозі врятувати всіх – усіх врятувати неможливо і це одна з головних істин, які має усвідомити медик.

— Привіт, Торренс, — усміхається Чоу колезі та однокурсниці, з цікавістю спостерігаючи за дракончиком. Вона за звичкою своєї батьківщини звертається до всіх на прізвище, навіть до друзів, кликати на ім'я Чанг означає високий ступінь близькості. Справа не стільки у надмірній ввічливості — ім'я має величезне значення, важливе, недаремно іноді в очікуванні дитини батьки йдуть до ворожки, щоб дізнатися, яке ім'я краще дати їй чи йому. У випадку Чоу мати не вагалася, назвавши її "метелик", і що ж - Чоу дійсно пурхає по життю, як метелик. Тільки крила у неї чорні. - Як твої? — обережно питає вона, маючи на увазі пацієнтів.